Макіавеллі, держава, лобізм та відповідальність в Україні

Ніколо Макіавеллі часто цитують, але рідко читають уважно. Його сприймають як апологета цинізму, хоча насправді він був аналітиком державної реальності — такої, якою вона є, а не якою хотілося б її бачити. У своїх працях, зокрема в «Міркуванні про реформу держави Флоренції», Макіавеллі описував не ідеальні інститути, а механізми виживання і відновлення держави в умовах кризи, внутрішнього розкладу та зовнішнього тиску.

Для України, яка перебуває у кризовому воєнному стані й одночасно намагається реформувати державу, його підхід набуває не історичного, а прикладного значення.

Макіавеллі виходив з простого припущення, що держава існує лише настільки, наскільки вона здатна ухвалювати рішення і забезпечувати їх виконання. Закони, програми й стратегії мають цінність лише тоді, коли зрозуміло: хто ухвалює рішення, хто їх виконує та хто несе відповідальність за результат або провал.

Коли ці функції розмиті, виникає імітація управління — система, в якій рішення приймаються без ризику, виконуються без повноважень, а відповідальність розчиняється в колегіальних органах і процедурах. Макіавеллі вважав таку модель нестабільною і небезпечною, особливо в умовах кризи.

Інтереси неминучі і питання не в їх існуванні, а в формі. Один із ключових, але часто ігнорованих висновків Макіавеллі полягає в тому, що інтереси в державі неминучі, тому що соціальні групи, економічні актори, регіони, корпорації завжди намагатимуться впливати на рішення. Проблема не в самому впливі, а в тому, чи є він публічним і контрольованим.

Українська практика часто ототожнює лобізм із корупцією, проте з макіавеллівської логіки випливає протилежне, неоформлений вплив небезпечніший за інституціоналізований. Коли інтереси не мають легального каналу представництва, вони шукають неформальні шляхи — через особисті зв’язки, «телефонне право», виключення з правил. Саме це руйнує державу зсередини.

Лобізм як інструмент порядку, а не загроза

У державі, що реформується, лобізм повинен бути: публічним, зареєстрованим, підзвітним, відокремленим від ухвалення рішень. Макіавеллі наполягав, що сильна влада не боїться інтересів, вона їх структурує. Лобізм у цьому сенсі — не спосіб купити рішення, а механізм зробити конфлікт інтересів видимим і керованим. Коли держава знає, хто і за що виступає, вона здатна зберігати суверенітет рішення.

Для України, особливо в період відбудови, це критично. Військові закупівлі, інфраструктура, енергетика, ВПК, міжнародна допомога — все це сфери з надзвичайно високою концентрацією інтересів. Відсутність легального лобізму в цих галузях не усуває вплив, а лише переводить його в тінь.

Макіавеллі вважав, що легітимність влади тримається не на любові, а на справедливому страху — страху перед порушенням однакових для всіх правил. Люди здатні приймати жорсткі рішення, якщо бачать, що винятків немає і тут лобізм відіграє парадоксальну, але важливу роль. Він дозволяє відокремити законний захист інтересів від незаконних привілеїв.

Коли правила гри прозорі, винятки стають помітними. А отже — караними.

Макіавеллі був безжальним у ще одному питанні: реформа без примусу приречена. Не в сенсі репресій, а в сенсі невідворотності наслідків. Закон без контролю — це не норма, а побажання.

Для України це означає: будь-яка система — від лобістських реєстрів до антикорупційних інститутів — не має сенсу без реального механізму перевірки і покарання. Інакше вона перетворюється на ще одну форму імітації, тому Макіавеллі не пропонував простих рішень. Він пропонував чесність у погляді на владу, а для України його головний урок полягає в наступному:

• інтереси неминучі, але їх можна і треба інституціоналізувати;

• лобізм не знищує державу, її знищує тіньовий вплив;

• реформи — це передусім архітектура відповідальності;

• рівність правил і невідворотність наслідків створюють легітимність;

• у час війни держава або стає жорсткою і прозорою, або програє не лише війну, а й відбудову.

Макіавеллі писав для тих, хто не має розкоші моральної наївності. Саме тому його тексти знову стають актуальними там, де на карту поставлено саме існування держави. Державу знищують не інтереси, а боягузтво назвати їх вголос. Там, де вплив приховують, влада втрачає форму, а рішення – відповідальних.